Версия для печати :: Продажна или нет региональная пресса?

http://www.press.cv.ua/news/show_an.php?id=1031
ПРИВІТ ВІД ZAKA АБО МАНІФЕСТ ПРОТИ ТУПОСТІ ТА СТРАХУ І ДЕЩО ПРО КИЙКИ В ДУПІ

Один студент запитує в іншого:

- Слухай, ти Ніцше читав?

- Ні.

- І я не читав. Тому можемо спокійно дискутувати про його творчість.

Ситуація описана в цьому жарті яскраво ілюструє жваве обговорення опусу такої собі пані Марти, яка, у благородному пориві розповісти нам, що у Чернівцях не має молодіжного видання, облила не одним цеберком бруду майже всі буковинські газети і відповідно всіх, хто у них працює. На мій подив, колеги ніяк не відреагували на ці необгрунтовані наїзди. Чи то не вирішили не звертати увагу не безпардонну дівулю, чи то взагалі не знають про існування цього матеріалу. Останнє свідчить про те, що сайт press.cv.ua. повагою у мас-медійної громадськості краю повагою не користується. Та, наразі, не про це.

Власна недолугість не привід для наїздів

Отож, що ми маємо. Таке собі диво в платтячку із кодовим ім’ям Марта (яку за інформацією тих, хто її знає гнали в три шиї з усіх газет, де вона намагалася влаштуватися і яка за власним зізнанням ніде влаштовуватися не збиралася) наїхала на всю буковинську пресу. Мовляв ті газети провладні, інші підвладні, а ті що залишилися занадто заполітизовані. А газета “Перекур”, що претендує на роль молодіжної, то примітивна бульварщина. В останньому реченні свого опусу Марта із неприхованою зверхністю сповіщає нас “що студенти ЧНУ спеціальності „Журналістика”, може, колись додумаються...”. Мається на увазі додумаються до створення молодіжної газети чи журналу.

Матеріал викликав неоднозначну реакцію. Однак чим жаркіше відвідувачі сайту його обговорювали, тим далі вони віддалялися від теми молодіжного видання. А все зводилося до банальних образ та наїздів. А інакше і не могло бути. Бо і авторка матеріалу і 99,9% учасників форуму в газетах не працювали. І нічого про них не знають. Але всі з глибинним розумінням теми дискусії хаяли журналістів направо і наліво: газети в області нудні, журналісти продажні, під час виборів гребуть гроші лопатами, розхвалюють політиків, а після виборів політики шиють нас в дурні. Один з відвідувачів форуму з ніком Псевдокацап вкотре обгадивши мене і моїх колег, зізнався, що газет взагалі не читає. Якщо він читати не вміє, а його мізки плавно перетекли у сідниці, по якому праву це “знавець” місцевих ЗМІ дозволив собі таку оцінку?

Не буду розписуватися за своїх колег, але свою думку з цього приводу висловити хочу.

Однозначно зрозуміло, що пані Марта далека від організації газетного процесу і газетного бізнесу як я від побудови котеджу на Сейшелах. Газету створити це не першокурсницю, на скриплячому ліжку в общазі, трахнути. Газети в друкарнях друкують не за гарні оченятка, а за реальні бабки. І журналісти, сволочі, за свої матеріали. гонорари вимагають. Одним словом для створення газети потрібна людина яка за все це буде платити, без ніяких сподівань на прибуток, бо окупними є тільки рекламні видання. А всім відомо, що той хто платить той замовляє музику. А тому пані Марто ви би краще розкинули мізками, і замість того аби менторським тоном вказувати студентам, що варто до чогось там додумуватися, порадили б їм де знайти людину з грошима, яка б фінансувала молодіжну газету. Колектив “Перекуру” спонсора знайшов, а тому свою газету видає. А ви пані Марто, з усього видно, не в змозі переконати людину з грошима, що варто фінансувати молодіжне видання, не в змозі запропонувати концепцію цікаву молоді, не в змозі створити боєздатний журналістський колектив. Тому і бризкаєте слиною. Займаєте позицію страуса: нагадили всім в душу, голову в пісок, а ви студенти думайте...

Не судіть і не судимі будете...

З приводу пані Марти нібито все. Повернемося до тих, хто замовляє музику. Вже відчуваю праведний гнів: журналісти пляшуть під дудку своїх власників, пишуть замовні матеріали, підтримують того хто більше платить. Шановні, а ви на своїх роботах справно виконуєте вказівки свого керівництва? Якщо ні, то вам неодноразово вказували на двері, і ви врешті-решт за тими дверми опинялися. Визнаю, що іноді вибір для журналіста залишається невеликим: або вимітайся на вулицю, або наступай на горлянку своїм принципам і роби, що вимагають. Кожен в такій ситуації діє на свій розсуд. Бо межі чесності та моральності, на жаль (чи на щастя) кожен журналіст для себе визначає сам.

І. зрештою чому саме журналісти потрапили під приціл такої шаленої критики за те, що вини за щось беруть гроші. Вони їх не беруть, вони їх заробляють. А ви краще подивіться навкруги: викладач бере хабарі за іспити, лікар, поки йому не сунеш декілька купюр до хворого не підійде, а потім по домовленості з аптекою ще й випише найдорожчі ліки, директор магазину виставляє на вітрину прострочений товар, касир обраховує, бармен замість коньяку приносить спирт розведений чаєм, і так до безкінечності. Всі ви про це знаєте? Всі. Але мовчите, бо ви, ваші родичі чи знайомі якраз і є ті викладачі, лікарі, аптекарі, власники магазинів, касири та бармени.

А тепер підходжу до найголовнішого. Справді в наших обласних газетах мало крутих сенсаційних матеріалів, журналістських розслідувань. Але це не через низький професійний рівень журналістів. А через ваше боягузтво. Поясню чому.

Сидить навпроти мене один і розповідає: той викладач падлюка хабарі бере студенток силою заставляє з ним злигатися, а той чиновник від тещі хабар за виділення земельної ділянки, а той мент на свою скромну зарплату вже другий котеджик звів. І свідки в нього є і навіть якісь документи. І тілько-но йому кажеш: давай приводь свідків, давай документи, розкрутимо. Всі отримають по заслугах. Тоді починається скиглення: неможна. Донька в аспірантуру поступає, у цього викладача роботу пише. Чиновника все одно не посадять, а тещі землю точно не дадуть. Ну а з ментами зв’язуватися...

Як це називається. Це називається страх. Ви всі як ті куці зайці: поховалися кожен під своїм кущем. І кожен з вас сподівається, що вовк з’їсть когось іншого, тільки не тебе. Ходити в качалку і грозитися комусь набити морду – це страх. Сидіти в теплі, пити каву і через інтернет обзивати когось мішком лайна – це страх. Є такі випадки, коли ні м’язи, ні мізки не врятують вас чийогось свавілля. І в такій ситуації вам допоможуть люди двох професій: адвокат і журналіст. Але через ваш страх ви лише здатні гавкати як ті моськи.

А от хлопець якого покалічили менти і засунули йому кийок, вибачаюсь, в дупу, не злякався і звернувся до газети ( ця історія сталася у 2002 році). Журналісти зробили все що могли. Декілька ментів сіли. Двоє начальників полетіли з посад. І хлопцю хоча б частково (на жаль) відшкодували моральні і матеріальні збитки.

Двом журналістам, які розкрутили ту справу погрожували. Але вони не злякалися і йшли до кінця. Бо їм не притаманне відчуття страху. На відміну від вас.

Тому сидіть, критикуйте газети, обливайте журналістів брудом, і чекайте кийка в дупу...

ZAK

P.S. На жаль, контракт з виданням у якому я працюю забороняє мені друкуватися під свої справжнім прізвищем.

P.P.S Хотів написати толерантніше. Не вийшло.